Гелиамфора минорм (Heliamphora minor)

Уход и содержание Гелиамфора

Проростання: Всі види Heliamphora ендемічні для tepuis  Гвіанського плоскогір’я і навколишніх пагорбах. Більшість з них знаходиться у Венесуелі, з трохи в західній Гайані та Північній Бразилії.

Геліамфора – близька родичка сарраценії та північноамериканської дарлінгтонії. Вона також є болотною рослиною, чий м’ясоїдний раціон харчування викликаний нестачею поживних речовин у ґрунті. Звідси й пішла її назва – «heliamphora» перекладається як «глечик болота». Виростають вони на території Венесуели, Північної Бразилії та Гвіани в районі Гвіанського плоскогір’я. Ці рослини ростуть у природі на нашій планеті тільки в цій місцевості на великих гірських плоскогір’ях званих tepuis. Оскільки tepuis відокремлені один від одного, то еволюція цих рослин привела їх до того, що рослини, що ростуть на одному плоскогір’ї на інших, не виростають. На кожному tepuis ростуть свої неповторні види Геліамфор. Зустріти їх можна на висоті від 1000 до 3000 метрів над рівнем моря і дуже часто все укутане хмарами. Для такої високогірної області характерні низькі температури та високий рівень вологості. Постійні сильні дощі вимивають із ґрунту багато поживних речовин і є причиною виникнення мілководних боліт та водойм. Крім бідних слабких ґрунтів для них характерний суворий високогірний клімат, сильні вітри та сильне освітлення. Вдень тут повітря прогрівається до помірних температур, а вночі воно набагато холодніше. Зовнішній вигляд більшості екземплярів геліамфору змінюється в залежності від інтенсивності освітлення. Ці вибагливі хижаки дуже люблять сонячне світло, а отримуючи його в достатній кількості, їх яскраво зелені латаття з шапочками набувають пурпурового відтінку у верхній частині листа. У природних умовах таке забарвлення приваблює видобуток, який по щетинках скочується в латаття, а вибратися назад вже не може. Як правило, в лататті до цього часу накопичується дощова вода, в якій комахи тонуть і поступово перетравлюються за допомогою ферменту, що виділяється рослиною. На відміну від своїх родичів, геліамфора росте дуже повільно. А цвісти вона починає лише через 7 років після того, як насіння дасть паросток.

Добриво. Цю рослину ніколи не потрібно удобрювати, тому що для неї це виявиться надто згубним моментом.

Полив. Якщо ви посадили квітку наприклад біля ставка у своєму саду, то додатковий полив їй не буде потрібно. Достатню кількість вологи рослина отримає з ґрунту, який стане вологим. Якщо ж ви все-таки вирощуєте геліамфору в домашніх умовах, то їй потрібно отримувати дуже інтенсивний полив, це відноситься до літнього періоду, тобто земля повинна бути практично вологою. Тільки взимку, коли квітка входить у стан сну, інтенсивність поливів можна знизити. У той момент, коли квітка активно росте потрібно, щоб горщик був у піддоні з водою, рівень якої був мінімум 25 мм від дна. З жовтня до квітня полив рослини виробляють 1 раз на тиждень. Після того, як ви пересадили рослину, інтенсивність поливу значно збільшується – до щоденної.

Висвітлення. Ця квітка досить любить світло, на відкритій поверхні їй вистачає 8-10 годин під відкритим сонцем. Але так як ми вирощуємо нашу квітку будинку, то для такого існують спеціальні лампи, або ви можете поставити квітку на південну або західну сторону і можете забезпечити її лампою денного світла.

Розмноження Геліамфори. Розмноження відбувається насінням, яке зручно сіяти в чашки Петрі на торф з подальшим розміщенням її в горщики. Деякі підвиди чудово розмножуються відрізками кореня, ніж, в принципі, і обумовлена її простота у культурі. Але це роблять лише тоді, коли рослина досягне певного розміру. При надто частому розподілі геліамфору дрібніє і можуть навіть загинути.